Слабкий і сильний штучний інтелект

     Для слабкого штучного інтелекту, який уміє виконувати когнітивні завдання, достатньо послідовної обробки символьної інформації. Що ж до сильного, здатного до мислення, самостійного навчання, творчості, варто уважніше поглянути на сутність інтелекту. У пригоді нам стануть філософія й основи біології, власне, розуміння поведінки простіших мислячих істот. Вищі тварини постійно приймають розумні рішення. Наприклад, якщо собака побачить більшого за себе, то швидше за все відбіжить, якщо ж більший пес буде за парканом, гавкатиме на нього, підбігши до огорожі. Бачимо елементарну логіку за схемою «якщо…, то…, інакше…». Це не рефлекс, подібний до реакції на вогонь чи біль або звичайного пошуку їжі, а мислення, прийняття рішень. У зв’язку з цим постають питання про характер думок, організацію процесу мислення. У людей плин думок має вигляд логічних мовних конструкцій: за однією фразою зринає інша, виникають варіанти розвитку подій тощо (саме тут з’являється місце для символьних систем штучного інтелекту). Однак тварини не володіють мовою, не формують речень і синтаксичних конструкцій. У них прийняття рішень має якусь іншу форму. Вищі істоти постійно приймають рішення, спираючись на закладені в мозку моделі поведінки. І людина мислить так, коли думки не набувають вигляду логічних мовних конструкцій, — рішення виникає миттєво, без логічного обґрунтування. Розмірковуючи, людина оперує не лише словами, а й образами, асоціаціями. Часом вона точно розуміє, що хоче сказати, але не може підібрати влучне слово. Більше того, коли ми згадуємо подумки, то не говоримо: «Я був у великій світлій кімнаті, посередині стояв стіл, два м’яких крісла, під стіною — шафа з книгами. Там були чоловік і жінка. Вони виглядали впевнено, були такого зросту, мали такі фігури, обличчя, одяг. Вони говорили про можливість побудови систем штучного інтелекту». У такому описі багато інформації (можливо, і несуттєвої) втрачено. У пам’яті ситуація зафіксована насиченіше, проте не абсолютно чітко. Зазвичай людина згадує ситуацію миттєво, не в формі речення чи іншої синтаксичної конструкції. М. Амосов із цього приводу писав: «Головне мислення — образне, а не мовне. Образні картини значно багатші від словесних, у них набагато більше розмаїття, тобто інформації. Якщо уявити кількість мо делей-образів у корі, які одночасно «живуть», проявляють активність, то хіба можна порівняти їх з кількістю слів? Передача образів словами повільна, неповоротка й невиразна. Людина мислить переважно образами, а внутрішня мова, яку ми найчастіше ототожнюємо з думками, тільки коментує образне мислення». Зазначимо, що мова для людини є лише проекцією її думок. Однак самі думки можуть розвиватись і без трансформації в лінгвістичну форму. Відповідно, можна припустити, що процес мислення у людинипроходить, скоріше за все, через деякі збережені у пам’яті образи, але людина усвідомлює це через мову, носієм якої вона є. За М. Амосовим, «взаємодія моделей-об разів становить основу граматики й синтаксису мови, які ми звикли зараховувати до якостей, властивих лише їй. Мова тільки позначає, маркує основні образи. Правда, тим самим дії з моделями стають більш раціональними й ефективними». Відповідно до цього можна припустити, що і тварини можуть мислити подібними категоріями (образами, але у простішій формі), однак вони не трансформують їх через словесні вирази. Біологічним поясненням є елементарна нерозвиненість відповідної ділянки мозку, що надає образам лінгвістичного представлення. Отже, для втілення штучного інтелекту за принципами живої природи доцільно будувати систему, що оперує саме образами. За необхідності можна додати модуль для лінгвістичної інтерпретації результатів. Це, звісно, суперечить загальноприйнятій гіпотезі Ньюелла–Саймона про реалізацію сильного штучного інтелекту лише на основі фізичних символьних систем, але наведена аргументація показує прийняття логічно обґрунтованих рішень у живій природі без володіння символьною мовою. Відповідно, для створення штучного інтелекту важливо вміти оперувати образами, які реалізують семантику, але їх представлення не обов’язково має бути синтаксичним або взагалі лінгвістичним.